Паломництво як вид подорожі доби Середньовіччя (V–XV століття)

Анотація

Метою статті є висвітлення феномену паломництва як одного з основних видів подорожей епохи Середньовіччя. Методологія. У процесі дослідження було обрано шлях домінування принципів і методів пізнання, вибір яких визначався підходами до розкриття теми, поставленими завданнями та специфікою джерел. Було використано принципи історизму та об’єктивності через використання порівняльно-історичного, ретроспективного, історико-хронологічного методів та методу цілісності джерела. В рамках вивчення характеру та мети подорожей вірян до святих місць використані загальнонаукові методи дослідження – індукція та дедукція. Біографічний метод дозволив дослідити головні особливості руху прочан через призму особистого досвіду його учасників. Наукова новизна. Висвітлено головні причини європейського паломництва в епоху Середньовіччя та процес підготовки мандрівників до прощі; охарактеризовано основні напрямки руху європейських прочан; визначено головні об’єкти паломництва доби Середньовіччя. Доведено, що починаючи з XIV ст. паломництва поступово все більше втрачають ознаки акту глибокого внутрішнього релігійного обов’язку, перетворюючись на «зовнішній атрибут» аристократичного благочестя. Результати дослідження. В умовах сьогодення, коли паломницький рух є не просто одним з видів подорожі, але і ресурсом, що сприяє відновленню фізичних і духовних сил індивіда, його внутрішньому саморозвитку, досвід минулого не втратив як свого пізнавального, так і практичного значення. Запорукою подальшого прогресу людства є не тільки розвиток науки, технологій, освіти але і глибока духовна трансформація кожної особистості, пошук власного «Я». Для населення сучасної України, що переживає жахи війни це, можливо, один з шляхів психологічного відновлення та розвитку стійкості. І в цьому сенсі, дослідження феномену «подорожей за благодаттю» може бути важливим для пошуку шляхів ефективної соціальної політики у майбутньому.