Пострадянські історики в умовах методологічної трансформації: світоглядний вимір

Анотація

Метою статті є аналіз методологічних та світоглядних парадоксів українських пострадянських істориків у контексті зміни історичного знання зі здобуттям Україною незалежності. Основний акцент зроблено на суперечностях між заявленим розривом із радянською історіографічною
традицією і досліджень у сучасних історичних студіях. Методологія дослідження характеризується використанням загальнонаукових методів – аналізу, синтезу, індукції, дедукції; спеціально наукових методів – проблемно-хронологічного, генетичного, історико-системного; а також
застосуванням принципів об’єктивності й історизму. Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні пострадянської історіографії, а також у аналізі ключових суперечностей. Уперше здійснено спробу систематизувати трансформації пострадянського історіографічного дослідження.
Результати дослідження. Пострадянська історіографія характеризується поєднанням нових методологічних підходів із сталою радянською історичною ідеологією, що чітко прослідковується у виборі проблематики, побудові нових історичних наративів. Подолання цих парадоксів
можливе за умови повної деколонізації української історіографії та критичного переосмислення історичної спадщини. Подолання ідеологічних та методологічних парадоксів пострадянських істориків є вирішальним кроком на шляху до створення нової національної історіографії, яка
відповідає вимогам сучасності. Водночас цей процес не є лінійним та чітким: він супроводжується численними дискусіями, теоретичними суперечностями та необхідністю підтримувати баланс між новими, часто іноземними методами та традиціями, що мають місце в історії певних країн. Однак пострадянські історики поступово знаходять нові способи адаптації до сучасного наукового контексту, створюючи методи, що дозволяють глибше та критичніше розуміти історію як частину глобальних процесів.