Критична філософія Імануїла Канта та її розвиток в класичній німецькій традиції
DOI:
https://doi.org/10.32589/2412-9321.31.2025.348137Ключові слова:
критична філософія, трансцендентальний ідеалізм, коперніканський переворот, синтетичні апріорні судження, річ у собі, абсолютне “Я”, натурфілософія, діалектика, абсолютний духАнотація
Мета статті – здійснити інтегральний аналіз кантівської критичної філософії з акцентом на його етичну складову та використовуючи метаантропологічний підхід Київської світогляднофілософської школи окреслити проблематику нерозкритих питань надмірної суб’єктивності,
абстрактності та догматизму всеохоплюючої системи німецького ідеалізму які призвели до завершення епохи класичного ідеалізму та формування філософії XIX–XX. Методологія дослідження ґрунтується на історико-філософському, герменевтичному та компаративіському методах. Аналізуються тексти Канта та його послідовників, реконструюється логіку їхніх філософських систем, а також виявляється внутрішні суперечності та діалектичний розвиток ідей. Наукова новизна полягає в системному аналізі трансформації кантівських понять (трансцендентального ідеалізму, синтетичних апріорних суджень, “речі в собі”) у філософських системах Фіхте, Шеллінга та Гегеля. Робота акцентується на подоланні дуалізму феномен/ноумен, пропонуючи новий погляд: кантіанський розрив (межі знання) – не бар’єр, а динамічна суперечність, яку наступники розвивають до рівня абсолютного ідеалізму, як основу для сучасної етики, з урахуванням метаантропологічного підходу. Результати дослідження. Критична філософія І. Канта започаткувала новий етап у західній думці встановивши апріорні межі для теоретичного пізнання і універсальну етичну основу для практичної дії. Його Три “Критики” склали систему, де пізнання, мораль і естетичне судження були розділені, але пов’язані трансцендентальним суб’єктом. Наступні представники класичної німецької традиції здійснили спробу подолати встановлені Кантом межі та побудувати абсолютний, моністичний ідеалізм: Кантівський критицизм став необхідною відправною точкою, але лише його діалектичний розвиток у класичній німецькій філософії дозволив проголошеним Кантом ідеям досягти свого піку – створенню всеосяжної системи абсолютного ідеалізму.
Посилання
Геґель, Г.В.Ф. (2023). Наука логіки. Енциклопедія філософський наук. Мала логіка: навч. посіб. Б.О. Лис. (Упоряд.). Київ: Ліра.
Геґель, Г.В.Ф. (2004). Феноменологія духу. П. Таращук (Пер.). Київ: Вид-во Соломії Павличко “Основи”.
Єрмоленко, А. (2013). Відповідальність інтелектуалів: політичний словник. Філософська думка, 4, 5–15.
Іващенко, І. (2012). Розбите дзеркало. “Учення про науку 1804” Й. Ґ. Фіхте як спроба нерефлексійної теорії самосвідомості та її вплив на Гайдельберзьку школу.
Sententiae, 26(1), 28–68.
Кант, І. (2022). Критика сили судження. (В. Терлецький, Пер.). Київ: Темпора.
Кант, І. (2000). Критика чистого розуму. (І. Бурковський, Пер.). Київ: Юніверс.
Кант, І. (2004). Пролегомени до кожної майбутньої метафізики, яка зможе виступати як наука. (І.Мірчук, Пер.).Мюнхен: Український Вільний Університет.
Козловський, В. (2024). Кантове вчення про чуттєвість, простір і час: трансцендентальні, антропологічні та природничо-наукові конотації. Sententiae,
(3), 81–98. https://doi.org/10.31649/sent43.03.081
Козловський, В., Терлецький, В. & Циба, В. (2022). Кант і метафізика: традиція і сучасність. (Семінар Кантівського товариства в Україні). Філософська думка, 1,
–172.
Критика. (2005-2025). slovnyk.ua. (Тлумачний словник української мови). https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B8
%D0%BA%D0%B0
Локк, Дж. (2002). Розвідка про людське розуміння. (У 4-х кн. Кн. 1. Н. Бордукова, Пер. ). Харків:Акта.
https://shron1.chtyvo.org.ua/Lokk_Dzhon/Rozvidka_pro_liudske_rozuminnia_Knyha_1_Pro_nepryrodzhenist_pryntsypiv_ta_idei.pdf (дата звернення 27.10.2025).
Мінаков, М. (2023). Німецькі класики на Сході Європи. Вивчення німецької класичної філософії у пізньому СРСР і пострадянських Білорусі, Росії та Україні. Kοινὴ. The Almanac of Philosophical Essays, 5, 68–120.
Павлова, Т.С. (2017). Обов’язковість раціональної поведінки як розумної та соціально необхідної у німецькій класичній філософії. Гілея: Науковий Вісник, 126(11), 231–234.
Пилипишин, П.Б. (2021). Обґрунтування ідей індивідуалізму в німецькій класичній філософії права. Актуальні проблеми держави і права, 89, 75–81.
DOI: https://doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3194
Розова, Т.В. & Чорна, Л.В. (2014). Вчення про людину у філософії Йогана Готліба Фіхте. Актуальні проблеми філософії та соціології, 1, 1–10.
Сапега, В. (2018). “Критика здатності судження” Канта в сучасних рефлексіях про майбутнє естетики. European philosophical and historical discourse, 4(4),
–111.
Хамітов, Н. Гармаш, Л., & Крилова, С. (2016). Історія філософії проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології: навч. пос.
зі словником. Київ: КНТ.
Шинкарук, В.І., Бистрицький, Є.К.,. & Булатов, М.О. та ін.. (2002). Філософський енциклопедичний словник. Київ: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАНУ.
Engels, F. (1947). Anti-Dühring. Herr Eugen Dühring’s revolution in science. (E. Burns,
Trans.). Progress Publishers.
Fichte, J.G. (1794) Grundlage der gesammten Wissenschaftslehre : als Handschrift für
seine Zuhörer. Leipzig: bei Christian Ernst Gabler.
Fichte, J.G. (2005). The System of Ethics. According to the Principles of the
Wissenschaftslehre. (D. Breazeale, G. Zoller, Trans. & Ed.). Cambridge University
Press.
Hegel, G.W.F. (2001). Encyclopaedia of the Philosophical Sciences. Р. 1. Blackmask
Online.
Hegel, G.W.F. (1831). Grundlinien der Philosophie des Rechts. Berlin: Nicolai’schen
Buchhandlung.
Hegel, G.W.F. (2001). The Philosophy of History. (J. Sibree, Tran.). Batoche Books,
Kitchener
Hegel, G.W.F. (2010). The Science of Logic. (G.D. Giovanni, Trans. & Ed.). Cambridge
University Press.
Kant, I. (1922). Kritik der Urteilskraft. Leipzig: Der philosophischen bibliothek band 39.
Thompson, M.J. (2024). German Idealism, Marxism, and Lukács. Concept of Dialectical
Ontology. Open Philosophy, 7(20240020).
https://doi.org/10.1515/opphil-2024-0020
Schelling, F.W.J. (2016). Darstellung meines Systems der Philosophie (1801). (O.E.Bektas,
Trans.). Nevşehir Hacı Bektaş Veli University.
Schelling, F.W.J. (1994). Ideen zu einer philosophie der natur (1797). Stuttgart:
Herausgegeben von manfred durner unter mitwirkung von walter schieche.
Schelling, F.W.J. (1858). Offenbarung. Augsburg: J.G. Cotta’fcer Berlag.
Schelling, F.W.J. (1990). Philosophie der Kunst. (Masterarbeit zur Erlangung des
akademischen Grades Master of Arts (M.A.)). Sant Hilari Sacalm: Vorgelegt von Coral
Escolà Hernández geboren.
Schelling, F.W.J. (2000). System des transzendentalen Idealismus. Hamburg: Felix mei
nerverlag Philosophische bibliothek.
Sieroka, N. (2009). Schellingsches Natur- und Materieverständnis Schellingsches Naturund Materieverständnis im und um das 20 Jahrhundert. (Brüsseler Kongress der
Internationalen Fichte-Gesellschaft), Atelier 19B, 461–471.
