Роль держави в організації туристичного бізнесу: міжнародний та український досвід
DOI:
https://doi.org/10.32589/2412-9321.27.2022.276205Ключові слова:
туристична діяльність, державне регулювання, світовий досвід, моделі розвитку, туристичний бізнесАнотація
Метою дослідження є висвітлення ключових факторів, які обґрунтовують необхідність
державного регулювання туризму, що в свою чергу сьогодні здійснює не тільки локальний,
але й глобальний вплив на соціально-економічні процеси в різних державах світу. Крім того,
ставиться завдання узагальнити світовий досвід щодо пріоритетних напрямків діяльності в
сфері туризму. Методологія грунтується на фундаментальних положеннях економічної теорії,
міжнародної економіки, менеджменту, що використовуються під час дослідження факторів впливу
міжнародного туризму на розвиток країн. Використано такі методи, як медоти кількісного та
якісного порівняння, кореляційного аналізу, методи спостереження, аналізу і синтезу, оцінювання,
моделювання. Наукова новизна. У більшості країн багатогранний вплив туризму на економіку
регулюється спеціально створеним центральним органом виконавчої влади. Однак рівень
державного регулювання туристичною сферою неоднорідний в різних країнах світу та залежить від
рівня їх економічного розвитку. Дана обставина є причиною виникнення кількох основних моделей
державного регулювання сферою туризму, на підставі дослідження яких можна простежити певні
закономірності в організації туристичного бізнесу. Ось чому важливо проаналізувати досвід
державного регулювання в закордонних країнах з точки зору можливості його подальшої адаптації
до вітчизняної практики організації, управління та регулювання туризму в Україні. Результати
дослідження. Було показано, що туристична політика всіх названих країн, незалежно від обраної
моделі державного регулювання, спрямована на зміцнення економіки туризму та підвищення
економічної ефективності цієї галузі народногосподарського комплексу. І кінцевий позитивний
результат такої політики більшою мірою залежить від ефективності управлінських рішень та
зацікавленості влади в їх подальшій реалізації задля сталого розвитку туристичної сфери.
Посилання
Бартощук, О. В. (2011). Моделі розвитку індустрії туризму (зарубіжний досвід).
Держава і регіони. Серія: Економіка та підприємництво, 2, 62–68.
Биркович, В. І. (2007). Державне регулювання сфери туризму на регіональному рівні.
(Автореф. дис. … канд. держ. упр.). Запоріжжя: Гуманіт. ун-т «ЗІДМУ».
Бойко, М., Гопкало Л. (2005). Засади формування пріоритетних напрямів туристичної
політики України. Регіональна економіка, 1, 222–229.
Денисенко, М. П., Ольшанська, О. В., & Григорчук, Д. В. (2019). Розвиток
міжнародного туризму в контексті прогнозів Всесвітньої туристичної організації.
Вчені записки Університету «КРОК», (4 (56), 41–47.
Дешевенко, Л. П. (2016). Державне регулювання регіонального розвитку туризму.
Вісник Східноєвропейського університету економіки та менеджменту, 21 (2),
–132.
Король, М. М., Атаманчук, В. В. (2016). Аналіз європейського досвіду організації
зеленого туризму. Науковий вісник Ужгородського національного університету,
, 30–33.
Леоненко, Н. А. (2019). Дослідження моделей державного регулювання у сфері
туризму. Публічне управління і адміністрування в Україні : наук. журн, 11, 91–97.
Мандрик, І. П., Степасюк, І.В. (2012). Особливості розвитку туризму в Португалії.
Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Сер.
Географічні науки, 9 (234), 153–159.
Парфіненко, А.Ю. (Ред.). (2013). Особливості формування та реалізації туристичної
політики держави: міжнародний, національний, регіональний досвід. Харків :
ХНУ імені В.Н. Каразіна.
Стратегія розвитку туризму та курортів на період до 2026 року : схвалено
розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 р. № 168-р. Режим
доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/168-2017-р#Text
