КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ ПАТРІАРХ ФОТІЙ ТА ВІЗАНТІЙСЬКА ЦЕРКВА У IX СТОЛІТТІ

Анотація

У статті розглянуті основні моменти багатогранної діяльності однієї з найвидатніших постатей у візантійській історії IX століття, яскравого церковного і політичного діяча, вченого і богослова – Константинопольського патріарха Фотія. Аналізуються основні етапи розвитку богословської думки з урахуванням специфіки та зв’язку духовного знання людства з державним управлінням. Особлива увага приділяється тим церковним лідерам, богословам, які обстоювали
загальнолюдські духовні цінності, творчості, свободи в контексті взаємодії держави та церкви. Церковні історики називають цю епоху епохою патріарха Фотія, визначного богослова, історика, науковця, дипломата, релігійного діяча і церковного письменника. Об’єктом дослідження є державна і церковна політика Візантійської імперії в ІХ ст., а також особистість патріарха Фотія та його церковна діяльність. Його політика мала величезний вплив не тільки на церковно-державні відносини у Візантії, але і визначила характер стосунків між церквами Сходу і Заходу. В особі Фотія знайшли своє відображення тенденції до об’єднання і незалежності внутрішніх сил Візантії від Риму. Ці тенденції були притаманні державному життю Ромейської імперії також і в подальший період.
Вивчення складних і суперечливих за наслідками історичних подій і явищ, що призвели до церковного розколу, базується на методологічних настановах і принципах релігієзнавства та історичної науки, а дослідницький фокус статті звернено на унаочнення історичного і суспільнополітичного тла, юрисдикційних трансформацій та церковно-політичних контроверз, зумовлених боротьбою Римських пап і Константинопольських патріархів за церковний універсалізм у християнському світі, котрі, зрештою, привели до проголошення взаємних анафем і остаточного
розколу Церкви Христової. Досліджуються методика діяльності візантійських місіонерів й звичайна практика їхніх місій. Переглянуто проблеми хронології та характеру русько-візантійських відносин наприкінці ІX ст.