Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія Історія, економіка, філософія

РЕЦЕНЗІЯ на монографію «Корейський півострів: історія, культура, сучасність» доктора політичних наук, в.о. декана факультету східних мов Київського столичного університету імені Бориса Грінченка ДЕН СІК КАНА

В. М. Васильчук — 2026-05-31

РЕЦЕНЗІЯ
на монографію «Корейський півострів: історія, культура, сучасність»
доктора політичних наук, в.о. декана факультету східних мов Київського
столичного університету імені Бориса Грінченка
ДЕН СІК КАНА

РЕЦЕНЗІЯ на «Щорічник центру досліджень України» при Варшавському університеті

Ігор ДАЦКІВ — 2026-05-31

РЕЦЕНЗІЯ

СПЕЦИФІКА ТОПІК-КОМЕНТАРНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КИТАЙСЬКОМОВНИХ ТЕКСТІВ ІСТОРИЧНОГО ДИСКУРСУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Каріна ГЕВОРГЯН — 2026-05-31

Метою статті є детальне розкриття та обґрунтування специфіки топік-коментарної організації китайськомовних текстів історичного дискурсу. Завдання полягають у виявленні специфічних рис організації таких текстів, аналізі теоретичного значення топік-коментарної структури та наданні практичних рекомендацій для їхнього подальшого лінгвістичного аналізу. Методологія базується на застосуванні методів дистрибутивного, дискурсивного та контекстуального аналізу. Дослідження спирається на теорію актуального членування речення, концепцію «мікротопікових схем» (MTS) та прагма-дискурсивний підхід, що розглядає текст як складну комунікативну подію та ієрархічну мережу топіків і коментарів. Наукова новизна полягає у комплексному синтезі структурно-синтаксичного та прагма-дискурсивного підходів до вивчення історичного дискурсу як цілісного феномену. Обґрунтовано, що традиційне накладання граматичної структури SVO на класичні китайські історичні тексти призводить до викривлення їхньої інформаційної сутності. Доведено, що обставини часу та простору, а також підрядні умовні конструкції в них діють як повноцінні макротопіки, які задають концептуальну рамку для розгортання наративу. Результати дослідження. З’ясовано, що класичний китайський історичний дискурс функціонує на засадах «топікових ланцюгів», де базовою функціональною одиницею смислу є абзац, а не окреме речення. Топік тут постає передусім макроструктурним дискурсивним концептом, межі якого історично маркувалися паузами або ж специфічними частками (也, 者). Крім того, встановлено, що конструкції з маркерами 把 bǎ та 被 bèi доцільно трактувати як специфічні структури з подвійним топіком, що нівелює потребу в штучному застосуванні західних категорій пасивного стану. Для точного синтаксичного та дискурсивного аналізу, а також перекладу китайських історичних текстів науковцям варто відмовитися від формального SVO-підходу на користь прагма-дискурсивного.

КРИТИКА ВЕЛИКОДЕРЖАВНИЦЬКОЇ ІДЕОЛОГІЇ СЛОВ’ЯНОФІЛЬСТВА В ІСТОРИЧНИХ ВІЗІЯХ В.Б.АНТОНОВИЧА

М. С. ГЕДІН — 2026-05-31

Метою статті є аналіз змісту критичних поглядів українського історика В. Б. Анотоновича щодо ідеологем слов’янофільства, які пов’язані з їх принизливим ставленням до ідеї української державності та поширення української культури. Методологія грунтується на використанні мікроісторичного і міждисциплінарного підходів. Методологічне підґрунтя становить міждисциплінарний підхід. Особливий акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і порівняльно-історичному методі, виходячи з принципів об’єктивності та історизму. Використано також методи періодизації, класифікації, типологізації. Використано загальноісторичні методи історіографічного аналізу, історико-генетичний, порівняльний. Наукова новизна. Розглянуто історичні та суспільно-політичні погляди В. Б. Антоновича на майбутнє українського державотворення крізь і розвитку української культури крізь призму його полеміки і подальшої критики слов’янофільства. Результати дослідження. Наголошується, що наукові інтереси В. Б. Антоновича формувалися ще з молодих років, і проходили досить суттєву трансформацію протягом всього життя вченого. Ці зміни зумовлювалися у тому числі в процесі критики В. Б. Антоновичем ідеології слов’янофільства. В історичних дослідах шукав він відповіді на питання з сфери соціальної чи політичної, які приносило йому життя народу, суспільності, до котрої належав, і навпаки – ті відомості й факти, які давав йому науковий дослід, він використовував для розв’язання проблем соціальних та національних, культурних і політичних сучасного життя. Розглянуто також погляди В. Б. Антоновича на філософію Лаврова 60-х рр., яку він справедливо оцінив як матеріалістичну, а філософію духу як ідеалістичну і відповідно розкрив загальну синкретичну суть його концепції, його оцінка почвенничества як нерозв’язною спроби примирити слов’янофільство з західництво, а також світогляду Ф. М. Достоєвського останніх років його життя, яке він трактував не просто як релігійне, але як споглядальне містично-аскетичне.

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА СУЧАСНИЙ СТАН АВІАЦІЙНОГО ТРАНСПОРТУ ПРИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТУРИСТИЧНИХ ПОДОРОЖЕЙ В ЄВРОПІ ТА СВІТУ

Н. О. ЩЕРБАКОВА — 2026-05-31

Метою статті є дослідження історичних передумов розвитку авіаційного транспорту у сфері туристичних подорожей та аналіз його сучасного стану в Європі та світі в умовах постковідного відновлення, а також визначення нових потреб ринку, які з’являються у пасажирів під час подорожі з використанням авіаційного транспорту. Методологія дослідження базується на поєднанні загальнонаукових і спеціальних методів пізнання. У процесі роботи застосовано історико-логічний метод, системний підхід, методи аналізу й узагальнення порівняльний аналіз, статистичні та
логічний методи. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному дослідженні сучасного етапу розвитку авіаційного транспорту крізь призму постпандемічного відновлення туристичної галузі. Обґрунтовано, що пандемія стала не лише фактором спаду, а й точкою змін, які вплинули на процес обслуговування туристів на авіаційному транспорті, що стосується санітарно-безпекових вимог, цифровізації сервісного обслуговування, переорієнтацію туристичних потоків. Результати дослідження. В статті досліджено стан авіаційного транспорту у перші місяці пандемії та післяковідний період відновлення галузі; досліджено динаміку світових пасажирських перевезень з прогнозами до 2030 р.; розглянуто частку пасажирських авіаційних переміщень за регіонами світу (Азіатсько-Тихоокеанський регіон, Європа, Північні та Латинська Америка, Близький Схід, Африка); досліджено ринок кожного регіону з врахуванням доходів від авіаційних перевезень, авіакомпанії, які стали більш конкурентоспроможними в ньому та туристичні напрями, які стали популярними в післяковідний період; детально проаналізований авіаційний ринок Європи щодо пасажиропотоку та основних аеропортів таких країн як Велика Британія, Німеччина, Франція, Іспанія, Італія, Польща, Угорщина, Нідерланди, Ірландія. Встановлено, що авіаційний транспорт є невід’ємною складовою інфраструктури міжнародного туризму, оскільки забезпечує швидке, комфортне й ефективне переміщення пасажирів на великі відстані. Він сприяє розвитку віддалених туристичних напрямків, формує нові туристичні маршрути та стимулює економіку регіонів, які активно інтегруються в міжнародні туристичні потоки.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН ПІСЛЯ 1991 РОКУ : ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Ігор ДАЦКІВ — 2026-05-31

Метою статті є комплексний аналіз процесу становлення та розвитку українсько-польськихвідносин після 1991 року, виокремлення їх основних етапів, визначення ключових політичних, економічних, безпекових і гуманітарних чинників, що впливали на динаміку двосторонньої співпраці,
а також окреслення перспектив подальшого розвитку стратегічного партнерства між Україною та Польщею в умовах сучасних регіональних і глобальних викликів. Методологію здійснено на основі комплексного підходу, що поєднує історико-порівняльний, системний та порівняльно-правовий аналіз. Використовувалися методи: Історичний аналіз – для виявлення передумов і етапів становлення українсько-польських відносин. Документальний і нормативно-правовий аналіз – для вивчення договорів, угод та офіційних політичних документів. Порівняльний метод – для оцінки динаміки співпраці у політичній, економічній та гуманітарній сферах. Системний підхід – для комплексного оцінювання взаємозв’язку чинників, що впливають на двосторонні відносини. Методологія ґрунтується на поєднанні якісних і кількісних підходів, що дозволяє комплексно оцінити еволюцію та тенденції українсько-польських відносин після 1991 р. Наукова новизна. Досліджено динаміку українсько-польських відносин у пострадянський період із виділенням ключових етапів та трансформацій. Встановлено закономірності, що впливають на подальшу інтеграцію та співпрацю обох держав. Визначено основні фактори, що формують сучасні тенденції та перспективи їх розвитку. Результати дослідження. Дослідження дозволяє констатувати, що українсько-польські відносини після 1991 року проходили кілька послідовних етапів розвитку: від формування договірно-правової бази та інституціоналізації співпраці до поглиблення стратегічного партнерства в політичній, економічній, безпековій та гуманітарній сферах. Польща виступає ключовим чинником підтримки європейської та євроатлантичної інтеграції України, зокрема через надання військово-політичної та гуманітарної допомоги. Разом із цим, розвиток двосторонніх відносин характеризується низкою структурних
викликів, серед яких – історичні суперечності, економічні протиріччя та вплив внутрішньополітичних процесів обох держав. Динаміка співпраці демонструє стійку тенденцію до поглиблення стратегічного партнерства, що набуває особливої актуальності у контексті сучасних регіональних і глобальних безпекових викликів.

Громадська та підприємницька діяльність «великого» Йоганна Корніса на українських землях в першій половині ХІХ століття

В. М. ВАСИЛЬЧУК — 2026-05-31

Метою поданої наукової розвідки є висвітлення та комплексне дослідження особливостей громадської діяльності та підприємницького досвіду Й. Корніса, аналіз впливу непересічного менонітського господарського укладу на процеси соціально-економічних зрушень та модернізації на Півдні України ХІХ-ХХ ст. Адже загальновідомо, що бурхливий розвиток та стрімке розширення кількості колоній та протестантського населення, їх якісні зміни, не в останню чергу, було пов’язане з такими історичним особам та родинами, як Корніси, Фальц-Фейни, Фольборти, Шлейфери, Штейнгелі,
Шмідти та ін. У зазначеному сонмі визначних постатей менонітського населення Півдня України, прізвище Корнісів займає вагоме місце. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові (аналітичний, системний, структурний) та спеціально-історичні (джерелознавчий, компаративний, проблемно-хронологічний, ретроспективний) методи, які сприяли неупередженому та достовірному підходу до аналізу конкретних фактів історії менонітської родини та демонстрації логіки розвитку особистості в історичному процесі. Наукова новизна опрацьованого матеріалу та отриманих результатів полягає в намаганні виокремити деякі специфічні чесноти та таланти героя нашої розвідки, які дозволили йому стати не лише великим землевласником, але й реформатором-підприємцем авторитет та вплив якого став прикладом для багатьох поколінь пасіонаріїв українського Півдня. Результати дослідження. Акцентована увага на особистому внескові видатного громадського діяча Й. Корніса – одного із засновників створення менонітських поселень Таврійської губернії. Підкреслено що, німці-меноніти органічно влилися в економічне життя регіону, зробивши значний внесок в соціально-економічний розвиток Півдня України. Німецькі переселенці змогли створити агрономічний комплекс, що включав виробництво сільськогосподарської продукції та підприємства з її переробки. Вони принесли в економіку, культуру України свій досвід, свої знання та світогляд.

Історичні реконструкції і осмислення парадигм чань/дзен-буддизму в західній буддології ХХ – початку ХХІ століття

О. Я. Голець — 2026-05-31

Метою дослідження є аналіз основних підходів до осмислення історії чань/дзен-буддизму в західній буддології ХХ – початку ХХІ століття та з’ясування трансформації історіографічних моделей його інтерпретації. У статті розглянуто праці Г. Дюмулена, Д. Т. Судзукі, Т. Г. Фоулка та Д. Макрея як репрезентативні приклади різних способів реконструкції історії чань/дзену. Методологія дослідження ґрунтується на історіографічному, історико-філософському та порівняльному аналізі, що дає змогу простежити зміну дослідницької оптики від модерних інтерпретацій до критичного перегляду усталених наративів. Наукова новизна полягає в тому, що чань/дзен-буддизм розглянуто не лише як історико-релігійний феномен, а і як об’єкт академічного осмислення, образ якого формується залежно від дослідницьких стратегій і способів реконструкції минулого. У статті показано, що в інтерпретації Судзукі чань/дзен постає передусім як безпосередній досвід пробудження, тоді як у працях Дюмулена акцент перенесено на історичну
тяглість традиції та конкретні форми її розвитку в Китаї і Японії. Водночас критичні підходи Фоулка та Макрея зміщують увагу з пошуку «автентичної» історії на аналіз механізмів формування генеалогій, наративів та історичної пам’яті. Окрему увагу приділено тому, як різні моделі опису чань/дзену впливають на саме розуміння предмета дослідження та межі його історичної реконструкції. Результати дослідження засвідчують, що історія чань/дзен-буддизму в сучасній науці постає як складний історіографічний конструкт, а її опис залежить від методологічної оптики, інтелектуального контексту й поставлених дослідником завдань. Встановлено, що історія чань/дзен-буддизму в західній науці осмислювалася в межах різних історіографічних моделей – від модерних синтетичних наративів до критичного аналізу механізмів конструювання традиції.

Вплив туризму на інститут сім’ї в Україні : історико-науковий погляд

В. А. Зінченко — 2026-05-31

Метою статті є привернути науково-громадську увагу до ефективних моментів впливу туризму на інститут сім’ї в Україні, який в останні роки має тенденцію власної руйнації. В умовах демографічної кризи, викликаної, в першу чергу війною і масовою міграцією населення України, ця проблема набуває державної значимості. На її вирішення мають бути сконцентровані зусилля усіх потенційно спроможних інструментаріїв. Методологія. Методи та методологія проведення дослідження. При проведенні дослідження було використано порівняльні та аналітичні методи, проаналізовано архівні матеріали. Методологічною базою є статистичний, порівняльний, системний прийоми аналізу, індукція та дедукція зібраної інформації. Наукова новизна. Автор чи не вперше професійно вивчає чому і яким чином туризм може впливати на благополуччя сімей, з точки зору таких фактів, як: їх міцність і реальність продовження саморозвитку; взаєморозуміння між членами родин, включаючи дітей; збільшення духовної і сексуальної близькості. Наукова новизна – в історичному погляді на дане питання, в науковому осмисленні змін в суспільстві та їх впливу на взаємозв’язок туризм – сім’я. Наукова новизна – в виведенні формули етапів використання туристичного продукту та її значимості для сім’ї (підготовчий, безпосередній, післясмаковий). Результати дослідження. Сукупність понять, висновків і заключень про те, що туризм має вплив на проблему міцності сімей, взаєморозуміння і взаємоповагу між членами родин та іншими пов’язаними аспектами. Результати дослідження – аналітичний матеріал автора, як фахівця туристичного бізнесу, власника розробок туристичного продукту, в тому числі для родинного споживання дорослими та дітьми. Результати дослідження мають як наукове так і практичне значення. З наукової сторони, вони дають підґрунтя для подальшого вивчення заявленої проблеми істориками, філософами, психологами та соціальними працівниками. З практичної сторони – це сигнал туристичному бізнесу на звернення практичної уваги даному питанню – розробленню сучасних сімейних турів, креативної їх реклами та продажу.

Історія українсько-корейської економічної співпраці та перспективи її розвитку через призму стратегічного партнерства

Кан Ден Сік — 2026-05-31

Метою статті є аналіз чинників економічного зближення України і Республіки Корея та виокремлення перспектив розвитку економічної співпраці після закінчення війни в Україні, в умовах різкої трансформації світового устрою. Методологія статті базується на використання системного методологічного підходу, принципах історизму, логічності та багатофакторності, а також використано сукупність загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. Для виконання поставлених завдань було використано такі методи історичного дослідження як історико-генетичний, історико-порівняльний, історико- типологічний, історико-системний, проблемно-хронологічний, структурно-функціональний аналіз, які дозволили спрогнозувати стратегію торговельно-економічні відносини Республіки Корея та України. Наукова новизна. На основі аналізу доступних джерел було визначено сучасний стан торговельно-економічних відносин між двома країнами та запропоновано основні напрями співпраці, проблеми та виклики, які існують. Результати дослідження. Визначено, що ключовим історичним та політично-економічним чинником зближення України з Республікою Корея є значний потенціал для розвитку взаємовигідного партнерства, враховуючи геополітичні фактори України та Республіки Корея,
їх спільні позиції з ключових питань глобального світоустрою. Розглянуто аналіз сучасного стану економіки України та Південної Кореї, виклики, які постають перед подальшим сталим розвитком взаємовідносин, та шляхи подолання існуючих викликів. Підкреслено, що особливістю двосторонніх відносин є відсутність політичних, економічних конфліктів, що створює сприятливі умови для плідної співпраці. Водночас існує низка сфер, які вимагають активізації для подолання існуючих бар’єрів. Південнокорейський досвід доводить, що навіть після руїн війни можна збудувати успішну, сучасну державу, якщо мати бачення, партнерів і стратегію.

Історія розвитку соціального та інклюзивного туризму в світі та Україні у ХХ – першій чверті ХХІ століття

О. С. Комова — 2026-05-31

Метою статті є дослідження історії розвитку соціального та інклюзивного туризму в світі та Україні у ХХ – першій чверті ХХІ століття. Методологічною основою дослідження є принципи наукового об’єктивізму та історизму. В ході дослідження використовувалися методи аналізу, синтезу, індуктивний, дедуктивний, описовий, систематизація, узагальнення. Наукова новизна. Здійснено аналіз історії розвитку соціального та інклюзивного туризму в світі та Україні у ХХ – першій чверті ХХІ століття. Описано різні аспекти соціального туризму: як соціальний туризм сприймається в різних соціокультурних і географічних умовах; які елементи соціального туризму виключені; як змінюється демографія потенційних соціально відчужених груп. У дослідженні також пояснюються тенденції особливих форм туризму та їхнє значення для соціальної інклюзії в туризмі. Результати дослідження. Досліджено взаємозв’язок інклюзивного туризму і соціальної інтеграції, висвітлено важливість участі осіб з обмеженими можливостями у туристичних подіях та програмах з точки зору світового досвіду. Наголошується на необхідності усвідомлення важливості та впровадження інклюзивного дизайну для осіб з особливими потребами з точки зору світового досвіду та історії. Висвітлено ключові проблеми, з якими стикаються люди з обмеженими можливостями під час участі в туристичній діяльності в світі та в Україні, а також запропоновано інноваційні рішення для створення більш інклюзивного та комфортного туристичного середовища. Описано переваги доступної туристичної індустрії для людей з особливими потребами, як-от розширена соціальна підтримка, соціальний прогрес і робота над забезпеченням добробуту. Зроблено висновки про необхідність інституціоналізації соціального та інклюзивного туризму в Україні, розробки стандартів якості послуг, створення реєстрів програм, розвитку партнерств і комплексного підходу до формування безбар’єрного середовища як чинника сталого розвитку.

Історичні тенденції формування традицій ресторанної справи в країнах Середземномор’я (на прикладі Туреччини)

О. В. Кучай — 2026-05-31

Метою статті є дослідження історичних тенденцій, періодів, умов та факторів які вплинули і впливають на розвиток ресторанної справи в Середземномор’ї. Методологія дослідження охоплює широкий спектр загальнонаукових та спеціалізованих методів, що ґрунтуються на сучасних
наукових засадах економіки та суміжних дисциплін. У цьому дослідженні були застосовані такі методи: монографічний метод; аналізу і синтезу використовувався для аналізу динаміки та напрямів розвитку гастрономічного туризму в Середземномор’ї, а також для виявлення місцевих
особливостей. Аналіз дозволив розділити явище на окремі складові, а синтез – об’єднати отримані дані для цілісного розуміння. Крім того, було використано метод економічного аналізу – для пошуку напрямів, необхідностей та перспектив розвитку гастрономічного туризму, що дозволило
оцінити економічний вплив гастротуризму, визначити ключові показники та напрями розвитку. Наукова новизна. Унікальність дослідження визначається насамперед самою постановкою та розробкою складної, недостньо вивченої проблематики. Наведено основні історичні тенденції, у
тому числі політичні, економічні і соціальні, що вплинули на самобутність кухні Середземномор’я.
Проведений аналіз наукових джерел по напряму розвитку гастрономічного туризму свідчить, що в публікаціях висвітлені недостатні елементи, що характеризують розвиток гастрономічного туризму, як туристичного брендингу в країнах Середземномор’я в теперішній час. Результати дослідження. Визначено, що середземноморська кухня є однією з найбільш здорових і популярних кухонь світу. Секрет її слави криється в тому, що жителі Середземномор’я відрізняються хорошим здоров’ям і не страждають ожирінням. Результати дослідження відомих європейських інститутів
підтверджують цю теорію. Низький рівень серцево-судинних хвороб у середземноморців – це факт. Цінність кухні в країнах Середземномор’я буде збільшена, якщо дотримуватися такого харчування в цілому, не зводячи її до вживання окремих страв.

Використання історико-культурної спадщини у брендингу туристичних дестинацій Адріатичного регіону

Г. О. Кучерява — 2026-05-31

Метою дослідження є аналіз ролі історико-культурної спадщини у формуванні конкурентних брендів туристичних дестинацій Адріатичного регіону та
обґрунтування ефективних підходів до її інтеграції в маркетингові стратегії з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності та забезпечення сталого розвитку. Методологія дослідження базується на застосуванні методів аналізу і синтезу, кейc-стаді, порівняльно-географічного методу, систематизації та узагальнення. Наукова новизна полягає у комплексному аналізі сформованості брендів туристичних дестинацій Адріатичного регіону. Окреслено унікальність позиціонування цих дестинацій на ринку туристичних послуг. Висвітлено роль історико-культурної спадщини у брендингу територій. Результати дослідження. Визначено, що лідерами за рівнем сформованості бренду є Хорватія та Словенія, які мають чітко структуровану айдентику та послідовні стратегії брендингу. До лідерів також належать Чорногорія та Італія. Характерною рисою туристичного образу Чорногорії досі є її унікальний природно-ресурсний потенціал поряд із зростаючою роллю історико-культурної складової. Італія, попри глобальну силу національного бренду, характеризується менш вираженою регіональною спеціалізацією в межах Адріатичного узбережжя. Туристичний бренд Албанії оцінюється як такий, що формується, а інтеграція історико-культурної спадщини в маркетингову стратегію комунікації дозволить значно підсилити позиціонування країни на міжнародному туристичному ринку. Низький рівень сформованості туристичного бренду характерний для Боснії і Герцеговини, водночас ця балканська дестинація має значний потенціал для розвитку культурного, подієвого та екологічного туризму. Встановлено, що ефективна інтеграція історико-культурної спадщини в маркетингові стратегії туристичних дестинацій має ґрунтуватися на поєднанні автентичних культурних ресурсів із сучасними інструментами брендингу та комунікації.

Традиції народів Центральної Азії на сучасному етапі

І. М. Лебедєва — 2026-05-31

Мета даної статті полягає у висвітленні історико-культурної самобутності народів Центральної Азії як важливого фактора ідентичності, а також трансформації їхніх традицій на сучасному етапі. Крім того, завданням публікації є висвітлення внеску центральноазіатських етносів у нематеріальну
культурну спадщину людства та перспектив використання її елементів для розвитку міжнародного туризму. Методологічною основою дослідження є принципи об’єктивності та історизму. В залежності від поставлених завдань використовувалися як універсальні методи наукового пізнання (аналізу, синтезу, класифікації, порівняльний), так і методи, притаманні конкретним наукам (цивілізаційний, порівняльно-історичний, описовий). Результати дослідження. Народи, які проживають у державах Центральної Азії, характеризуються унікальним комплексом традицій та звичаїв, які сформувалися під дією географічних та історичних факторів. Довге спільне проживання у місці «зустрічі» Сходу і Заходу, прихід на ці терени ісламу та радянське минуле обумовили існування в цих народів багатьох схожих культурних особливостей, етичних норм і поведінкових стереотипів. Вони виявляються передусім у патріархальних основах, на яких у цих спільнотах базуються суспільні відносини і родинні стосунки. Центральна Азія залишається загалом традиціоналістським регіоном. Водночас у комплексі традицій кожного з етносів присутні особливості, що обумовлені історичним шляхом народу. Сучасна культура регіону є наслідком синтезу традицій мешканців землеробських оазисів та номадів степів. Долаючи радянське минуле,
держави Центральної Азії проводять політику, спрямовану на розвиток національної культури, відновлення та збереження національних традицій. Важливим її аспектом є популяризація власної нематеріальної культурної спадщини, залучення її в якості потужного ресурсу для розвитку міжнародного туризму.

Пострадянські історики в умовах методологічної трансформації: світоглядний вимір

Ю. О. Лєбєдєва — 2026-05-31

Метою статті є аналіз методологічних та світоглядних парадоксів українських пострадянських істориків у контексті зміни історичного знання зі здобуттям Україною незалежності. Основний акцент зроблено на суперечностях між заявленим розривом із радянською історіографічною
традицією і досліджень у сучасних історичних студіях. Методологія дослідження характеризується використанням загальнонаукових методів – аналізу, синтезу, індукції, дедукції; спеціально наукових методів – проблемно-хронологічного, генетичного, історико-системного; а також
застосуванням принципів об’єктивності й історизму. Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні пострадянської історіографії, а також у аналізі ключових суперечностей. Уперше здійснено спробу систематизувати трансформації пострадянського історіографічного дослідження.
Результати дослідження. Пострадянська історіографія характеризується поєднанням нових методологічних підходів із сталою радянською історичною ідеологією, що чітко прослідковується у виборі проблематики, побудові нових історичних наративів. Подолання цих парадоксів
можливе за умови повної деколонізації української історіографії та критичного переосмислення історичної спадщини. Подолання ідеологічних та методологічних парадоксів пострадянських істориків є вирішальним кроком на шляху до створення нової національної історіографії, яка
відповідає вимогам сучасності. Водночас цей процес не є лінійним та чітким: він супроводжується численними дискусіями, теоретичними суперечностями та необхідністю підтримувати баланс між новими, часто іноземними методами та традиціями, що мають місце в історії певних країн. Однак пострадянські історики поступово знаходять нові способи адаптації до сучасного наукового контексту, створюючи методи, що дозволяють глибше та критичніше розуміти історію як частину глобальних процесів.

Нематеріальна культурна спадщина України як туристичний ресурс

І. О. Мякінченко — 2026-05-31

Мета статті полягає у всебічному науковому аналізі нематеріальної культурної спадщини України як потенційно потужного туристичного ресурсу, визначенні її ролі у формуванні конкурентоспроможних туристичних продуктів та виявленні можливостей інтеграції традиційних практик, обрядів, ремесел і фольклору в сучасну туристичну індустрію. Методи та методологія проведення дослідження. Методологічною основою дослідження виступає системний підхід, що дозволяє розглядати нематеріальну культурну спадщину як цілісний соціокультурний феномен та ресурс туристичного розвитку : аналіз і синтез, порівняльний, статистичний, метод систематизації та класифікації. Наукова новизна роботи полягає у поглибленому теоретико-методологічному обґрунтуванні поняття нематеріальної культурної спадщини України як самостійного та високопотенційного туристичного ресурсу. Результати дослідження.
Систематизовано типологічні групи елементів нематеріальної культурної спадщини, що мають
найбільший туристичний потенціал, та визначено критерії їх залучення до туристичної діяльності
(автентичність, репрезентативність, безпека, комунікаційна доступність). Удосконалено
підхід до оцінювання туристичної привабливості нематеріальної спадщини через поєднання
культурологічних і маркетингових параметрів, що дозволяє формувати конкурентоспроможні
туристичні продукти. Розроблено концептуальну модель інтеграції елементів нематеріальної
культурної спадщини у туристичний простір регіонів України, що визначає нові можливості
для сталого розвитку культурного та пізнавального туризму. Встановлено, що нематеріальна
культурна спадщина України є вагомим ресурсом формування національної туристичної
ідентичності та здатна забезпечити розвиток конкурентоспроможних туристичних продуктів
за умови належної інтерпретації та збереження автентичності. Проаналізовано сучасний склад
елементів української нематеріальної культурної спадщини, включених до репрезентативних
списків ЮНЕСКО та національного переліку, та визначено їхній диференційований туристичний
потенціал.

Паломництво як вид подорожі доби Середньовіччя (V–XV століття)

В. О. Ореховський — 2026-05-31

Метою статті є висвітлення феномену паломництва як одного з основних видів подорожей епохи Середньовіччя. Методологія. У процесі дослідження було обрано шлях домінування принципів і методів пізнання, вибір яких визначався підходами до розкриття теми, поставленими завданнями та специфікою джерел. Було використано принципи історизму та об’єктивності через використання порівняльно-історичного, ретроспективного, історико-хронологічного методів та методу цілісності джерела. В рамках вивчення характеру та мети подорожей вірян до святих місць використані загальнонаукові методи дослідження – індукція та дедукція. Біографічний метод дозволив дослідити головні особливості руху прочан через призму особистого досвіду його учасників. Наукова новизна. Висвітлено головні причини європейського паломництва в епоху Середньовіччя та процес підготовки мандрівників до прощі; охарактеризовано основні напрямки руху європейських прочан; визначено головні об’єкти паломництва доби Середньовіччя. Доведено, що починаючи з XIV ст. паломництва поступово все більше втрачають ознаки акту глибокого внутрішнього релігійного обов’язку, перетворюючись на «зовнішній атрибут» аристократичного благочестя. Результати дослідження. В умовах сьогодення, коли паломницький рух є не просто одним з видів подорожі, але і ресурсом, що сприяє відновленню фізичних і духовних сил індивіда, його внутрішньому саморозвитку, досвід минулого не втратив як свого пізнавального, так і практичного значення. Запорукою подальшого прогресу людства є не тільки розвиток науки, технологій, освіти але і глибока духовна трансформація кожної особистості, пошук власного «Я». Для населення сучасної України, що переживає жахи війни це, можливо, один з шляхів психологічного відновлення та розвитку стійкості. І в цьому сенсі, дослідження феномену «подорожей за благодаттю» може бути важливим для пошуку шляхів ефективної соціальної політики у майбутньому.

Еволюція музичного туризму в умовах глобалізації: аналіз світових трендів та українських реалій

В. В. Ципко — 2026-05-31

Мета статті полягає у виявленні ключових закономірностей еволюції музичного туризму в умовах глобалізації, проведенні аналізу сучасних світових трендів із динамікою та специфікою розвитку в Україні. Методи та методологія проведення дослідження. Методологічну основу роботи становлять: метод теоретичних досліджень, індукції і дедукції, спостереження, порівняння, аналіз і синтез. Методологія ґрунтується на принципах:системності, науковості, об’єктивності, детермінізму, єдності зовнішніх впливів та внутрішніх умов розвитку. Наукова новизна дослідження. Систематизовано еволюцію викликів музичного туризму – від інфраструктурних до безпекових та цифрових, доведено його високу життєстійкість перед глобальними змінами. Обґрунтовано перехід індустрії до моделі гібридних івентів, де цифровізація виступає інструментом масштабування туристичного досвіду, а не фактором конкуренції. Доведено, що застосування стратегій гнучкого ціноутворення та пакетних пропозицій є критично важливим для скорочення вартості подорожей у сучасних економічних умовах. Результати дослідження. Прогнозовано та зафіксовано вихід галузі музичного туризму на новий історичний максимум у 2024–2026 роках. Обґрунтовано статус музичних подій як ключового чинника соціокультурної інтеграції та драйвера культурної дипломатії в умовах глобальної нестабільності. Підкреслюється, що організатори та учасники музичних подій продовжують адаптуватися до цих змін, розробляючи нові стратегії підвищення якості послуг та задоволення потреб аудиторії. Попри вразливість до зовнішніх чинників, зокрема економічних криз та безпекових викликів, музичний туризм зберігає статус динамічної індустрії з високим потенціалом до відновлення. Він залишається потужним інструментом соціокультурної інтеграції, що об’єднує світову спільноту навколо спільних мистецьких цінностей та унікального культурного досвіду.